понеділок, 27 травня 2013 р.

Увага! Нова послуга!

 Хочеш читати, але не маєш часу відвідати бібліотеку – замов книгу за тел. (03654)23456 та ел. поштою ostrogbibl@mail.ru


video

пʼятниця, 3 травня 2013 р.

3 травня - день Сонця



 Привіт, друже!
Відгадай загадку!
 
 Воду в ріках нагріває,

матір-Землю зігріває.
Нам всміхається в віконце

чарівне, гаряче ...

 Вірно - це сонце! 
       Сонце - найближча до нас зірка. Вона має вигляд велетенської розпеченої кулі. Ми бачемо Сонце як велике коло, діаметр якого дорівнює 
1 390 000 км, а важить воно майже у 333 рази більше за Землю. 
      Сонце освітлює та зігріває Землю. Без сонячного тепла  не проростає насіння, не розпускається листя на деревах, не зеленіють поля. Без Сонця темно, холодно та незатишно. Тому вночі все живе засинає, а коли Сонце сходить, то природа пробуджується і оживає. 
      До речі, чи знаєш ти, що насправді Сонце не жовтого кольору, а білого.
      Існує безліч загадок, приказок та казок про Сонце. І, сьогодні, я розкажу тобі казку  Вікторії Довбня про те, як Сонце з Місяцем посперечались.
      Отож... 

Кожен з нас звик, що зранку прокидаєшся, а на вулиці сонечко. Так яскраво світить та гріє. Ну не завжди звичайно гріє, але те що сонечко приносить новий день – це дак точно. Ввечері на зміну сонечку з’являється Місяць – побратим, значить наступає ніч. І так день за днем. Та не завжди так було, вірніше такого взагалі могло не бути, бо трапилась давним-давно цікавенька пригода.

Одного чудового ранку, як завжди сонечко поспішало змінити місяць та трішечки затрималось. Хмаринку зустріло і розговорилося з нею. Місяць терпляче чекав на Сонечко та починав гніватися. І йому чомусь почало здаватися, що таким чином Сонечко показує свою неповагу і зверхність.   

-         Воно вважає себе головним, чи що? Взагалі про що він думає? Чи я повинен завжди ось так його примхи задовольняти, а воно відсипатиметься до обіду…

Та тут з’явилось сонечко і не встиг місяць закінчити свою думку.

-         Привіт, Місяцю! – з посмішкою сказало Сонечко.

-         Привіт!- холодно буркнув Місяць. Не давши договорити Сонечку до кінця. – Ти чому це запізнюєшся? Скільки я маю тут на тебе чекати? Чи ти собі думає, що в мене справ інших не має?

-         Я вибачаюсь, – зніяковіло відповіло Сонечко. – Та я ж не хотіло. Зустріло хмаринку і не помітило як час пролетів.

Тут Місяць взагалі оскаженів.

-         Хмаринку? Тобто тобі нікуди було поспішати. Ти, що думаєш що головний тут і можеш робити, що тобі заманеться.

Тут вже і добре Сонечко не витримало.

-         А, що як і головне? Так від мене більше користі. І людям, природі я приношу лише задоволення. Вони завжди на мене чекають, на відміну від тебе. Ти взагалі мало чого вартий.

Вперше була така розмова між Місяцем і Сонечком. Завжди почували вони себе на рівних. І кожне відчувало, що необхідне людям.

-         То ось такої ти думки про мене!? А, раз так, то навіщо тобі взагалі я? Світи цілий день і даруй всім насолоду. А мене більше не чекай!

І Місяць пішов геть. З тієї самої хвилини, Сонечко залишилось одне. Але воно вирішило, що не буде занепадати духом і само з усім впорається бо ж його люблять.

Цілими днями не заходило сонечко далеко за обрій, не ховалось воно на ночівлю і майже зовсім не відпочивало. Стомилося наше Сонечко та й щось дивне з людьми почало відбуватися. Перші дні всі раділи, що так багато сонця, темноти майже не має, завжди тепло. Та тривала ця радість недовго. Через деякий час рослинки почали засихати, все на полях, весь урожай, почав марніти і люди зрозуміли, що не вистачає матінці-землі нічної прохолоди. Що якщо так і далі триватиме не бачити їм не урожаю, ні нормального життя, бо ж і самим уже почало набридати те, що немає сутінок, яскравих зірочок на небі, Місяця. І почали вони винити Сонце і просити Місяця. Зрозуміло Сонечко, що не люблять його вже як раніше і, що Місяць був дуже важливим для всього довкола. Само воно нічого не варте. І за цей час Сонечко так стомилось, що хотілось хоч декілька годин відпочити. Вирішило Сонечко потрібно йти миритися до Місяця.

Тим часом Місяцю також хотілось знову повернутися на небо. Порозпускати свої діточок-зірочок і просто напустити ніч на землю. Сумно і нудно йому стало. Він подумував як же помиритися з Сонечком, тим паче розумів, що сам винний в їхній суперечці. Аж раптом до нього в гості завітало Сонечко. Місяць був шокований, але приємно вражений.

-         Сонечко, ти пробач мені. Я не хотів тебе ображати.

-         Ні , Місяцю – братику, це я в усьому винне. Ти дуже потрібний людям і ти важливіший, ніж я. Без тебе всім дуже погано.

-         Ніхто з нас не важливіший. Кожний з нас потрібний людям.

-         Давай більше ніколи-ніколи не будемо сваритися?

-         Я із задоволенням.

А був, як раз,  саме час Місяцю приймати варту від Сонечко. Ще ніколи так солодко не спочивало Сонечко, і ще ніколи так яскраво не світили зорі, як тієї ночі. Все нарешті стало на свої місця. Всі, всі довкола були несказанно раді.

З того часу Сонечко і Місяць найкращі друзі, які завжди допомагають одне одному і зміняються вчасно. А на землю лягає  світлий день і казкова ніч.




  Ну що, сподобалась казочка? Напиши мені! А, можливо, ти знаєш загадки чи прислів'я про Сонце? Пиши! З нетерпінням буду чекати!